Концерт фольклорних гуртів, кобзарів та лірників на центральному майдані с. Шаповалівка.
Зокрема виступили: Олександер Тріус, Михайло Хай, Тарас Силенко, Андрій Ляшук, Лайош Молнар, Юрко Фединський, Андрій Ляшук, Тарас Компаніченко, Ярослав Крисько, Павло Моргунюк та багато інших.

« ‹ 1 of 55 › »

Олег Тягнибок: “Росія ніколи не здолає українців у війні. Подарувати їй перемогу зможе лише слабодухість або зрада українського керівництва”

Перемога у битві під Конотопом для України є символічною. Адже українці ладні перемогти будь-якого ворога у відкритому протистоянні. Росія ніколи не перемагала нас у війні – московити заволодівали нашими землями лише шляхом підступу і зради. Вони не здатні подолати українців у відкритій боротьбі, адже в наших жилах – козацька кров, а в серцях – дух повстанців і переможців. Привести ж до перемоги Росію зможе не “русскій дух”, а хіба слабодухість українського керівництва. Про це 29 червня 2014 року заявив лідер Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Олег Тягнибок під час відзначення 355-річчя перемоги українського козацтва під проводом Івана Виговського над московитами у Конотопській битві.

Заходи із вшанування славної перемоги українського війська над східним ворогом розпочалися у селі Шаповалівка поблизу Конотопа (Сумщина) – саме на цьому місці три з половиною століття тому московити зазнали поразки від української зброї. Вшанування продовжиться цього ж дня у місті Конотоп, де відбудеться мілітарний фестиваль за участи провідних українських митців.

Виступаючи перед учасниками святкування, свободівець зазначив, що війна за волю України, спалахом якої 355 років тому була Конотопська битва, продовжується і сьогодні. Нинішні події в Криму і на Донбасі, за словами Олега Тягнибока, є продовженням цієї безупинної боротьби з нашим віковічним ворогом – російським імперіялізмом. “Протидія московській агресії, як тоді, так і тепер, є головним викликом для розвитку української нації і держави”, – переконаний політик.

Очільник націоналістів наголосив, що історія козацьких часів, зокрема славного гетьмана Івана Виговського, дає українській державі уроки, які вона мусить засвоїти, якщо хоче сьогодні перемогти, а не зазнати поразки.

“По-перше, єдиною справжньою гарантією незалежности України є сила і воля української нації. Про це колись блискуче сказав Іван Мазепа: “Нехай вічна буде слава, що през шаблю маєм право!”. Переможна Конотопська битва якраз є свідченням того, що агресора можна зупинити не “мирними планами”, не переговорами з посібниками ворога, не сподіваннями на західних союзників, а лише протиставивши йому українську військову силу та належну відсіч. Саме тому “Свобода” уже давно наполягає на запровадженні воєнного стану на Донбасі та проведенні повномасштабної військової операції з ліквідації російських агресорів та звільнення захоплених ними територій.

По-друге, тільки 100-відсоткова мобілізація усіх національних сил дозволить нам вистояти у боротьбі з російським агресором. Події козацьких часів гетьмана Виговського та більш недавні події національної революції 1917-20 років навчають нас, що недооцінка загрози і підступності ворога, роз’єднаність наших сил, толерантність до посібників ворога, байдужість до захисту незалежности приводять до поразки. І як наслідок – до страшної розплати для усіх українців. Такої, як втрати своєї держави, своєї волі і власности, ба, навіть свого життя, як то було за часів Голодомору 1933 року. Сьогодні така ж ситуація: або – або. Або перемога України, або нові московські кайдани, які готує для нас Путін.

По-третє, маємо усвідомити – що є джерелом нашої української сили. А ним є наша національна гідність, наша любов до України, підтримка і розвиток всього українського та незалежности України. А це і є український націоналізм.

Козаки Хмельницького та Виговського пишалися тим, що вони є синами України, а не наверталися ані на московську мову, ані в московську церкву. Саме тому вони достойно протистояли ворогу. Сьогодні ж українцям бракує націоналізму. І саме там, де його бракує найбільше, ми змушені протистояти новій агресії Москви. Тому “Свобода” відкидає будь-які компроміси з агресором коштом нашої національної ідентичности, зокрема шляхом надання мові окупанта – російській – офіційного статусу”, – заявив Олег Тягнибок.

“Перемога у битві під Конотопом для України є символічною. Адже українці ладні перемогти будь-якого ворога у відкритому протистоянні. Росія ніколи не перемагала нас у війні – московити заволодівали нашими землями лише шляхом підступу і зради. Вони не здатні нас подолати у відкритій боротьбі, адже в наших жилах – козацька кров, а в серцях – дух повстанців і переможців. Привести ж до перемоги Росію зможе не “русскій дух”, а хіба слабодухість українського керівництва. Влада України не має права йти на будь-які поступки ворогові, а тому повинна сконцентрувати всі свої зусилля на перемозі над окупантом. Сила української зброї – найважливіший пріоритет на сьогодні. Не можна гратися у “перемир’я” і вислужуватися перед Путіним. Нехай кожне втрачене життя українських військових стане палючим вогнем для тих, хто хоче зрадити Україну та принести її в жертву Москві”, – заявив лідер “Свободи”

Прес-служба Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, джерело – svoboda.org.ua

За посиланням – трансляція онлайн фестивалю “Конотопська битва”. Трансляція тут.

Велика Московська армія (більш ніж 150 000 чол.) на чолі з Олексієм Трубецьким почала вторгнення в Україну на допомогу Ромодановському навесні 1659 року. До московського війська приєдналися деякі козаки — вороги Виговського в громадянській війні — на чолі з новопризначеним московитами «гетьманом» Безпалим. За деякий час загін Ніжинського полковника Гуляницького напав на обоз армії Трубецького та, відступаючи, зненацька захопив м. Конотоп. Незважаючи на погрози та умовляння зрадити Виговського, Гуляницький відмовлявся та з чотирьохтисячним загоном козаків боронив Конотопську фортецю. Велика московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватися далі вглиб України. Облога Конотопа почалася 21 квітня 1659 року “Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевим указом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від’їжджає за Волгу, за Ярославль”.